Після російсько-турецької війни 1787-1791 років козацьке
село Братське і землі навколо нього було подароване генералу Іллі Михайловичу
Живковичу. Після одруження пан Живкович
почав будувати палац (зараз це приміщення Братської СШ №2). Цей будинок - пам'ятник
архітектури кінця ХУІІІ ст. – початку ХІХ ст. Під час громадянської війни тут
розміщувався штаб ІІІ Братського полку. В 20-30 роках працювала сільгоспшкола.
В 1933 р. був відкритий педтехнікум. В березні-квітні 1944р., після визволення
Братського від німецько-фашистських загарбників, в будинку розміщувався
евакошпиталь. Сюди звозили поранених бійців, які визволяли Братське та частину
Арбузинського району. Тут від тяжких ран помер Герой Радянського Союзу М. Фархутдінов.
Восени 1944р. знову почало працювати педучилище. В 1954 році воно було
переведено в м. Новий Буг. В 1957 р. була відкрита Братська СШ №2, першим
директором якої був А. Я. Марченко.
Парк Живковича –
цікава його історія
Мрія Живковичів здійснилася і в створенні прекрасного
дубового парку біля річки Мертвовід. Гайок з кремезних дубів, що кучерявилися під скелястим схилом,
видно, надихнув пана на думку посадити цей парк. Для цього він випросив у графа
Потоцького і привіз у Братське з Умані професійного садівника, пана Зарембу, що
в свій час створив прекрасний Софіївський парк. Заремба так спланував алеї
парку, що в центрі вони утворили гігантську літеру «Ж». В парку був літній
Зелений театр, бесідки, майдан для літніх балів з місцем для оркестру, човнова
пристань, пляж. Було чимало лав. Алеї посипалися жовтим піском. Біля парку
чудовий стадіон «Юність».
Легенди про Мертвовід
Мертвовід – назва річки надзвичайно давня. Ще грецький
історик Геродот майже дві з половиною тисячі років тому писав: «Між скіфами і галичанами
протікає річка Крініпікрос». У перекладів з грецької мови слово «кріс» означає
«вода», а слово «пік рос» - нежива, непридатна. Легенда розповідає, що перші
подорожні, що напилися води з Мертвоводу, повмирали… Отож, назва нашої річки
застерігає, щоб і ми воду з неї не пили. А ще відомо, що річку назвали так
тому, що біля її витоку знаходяться кургани – могили скіфських царів. Інша
версія назви річки походить від часів козацької доби. Кораблі із татарами, які
йшли річкою, козаки закидали камінням. Вода в річці була червоною від крові
мертвих ворогів. Ще одна легенда
говорить, що в селі Висока Гора жила закохана пара. Під час битви з ворогом
чоловіка вбили. Жінка попросила поховати його на місці смерті, біля річки. Сама
ж довго плакала на його могилі. Сльози її лилися і лилися. Від горя жінка
вмерла поруч з коханим. Отож назва річки походить від «мертвої сльози», «мертва
вода». В У ст. до н.е. причорноморські степи відвідав грецький історик Геродот
і написав у своїй книзі, що в чотирьох днях плавання від Ольвії до Гіпанісу
(Південного Бугу) в нього впадає річка Крініпікрос. В перекладі з старогрецької
мови «крініс» - вода, а «пік рос» - мертва. Отже, наша річка ще 2,5 тисячі
років тому називалася Мертвоводом.
Легенда «Скарб
Живковича»
Це було до революції 1917 року. Пан Живкович відіслав своїх
слуг, а привіз німців. Цілий тиждень були вони в панському маєтку. Що вони
робили там, чим займалися? Ніхто не знає. Коли слуги повернулися, то звернули
увагу на купу гранітного щебеню. Почали думати: щоб це значило? Вирішили, що
пан викликав німців для того, щоб ті зробили таємну скарбницю (вирубали кімнату
в граніті). А у пана зникло багато золота.
Згодом він помер. Залишилася в нього донька Олена Іллівна
Живкович-Ерділлі (прізвище німецького барона). Одного разу і вона вчинила як її
батько: відправила слуг з маєтку, а сама сказала, що поїде в гості. Але з того
часу зникли килими, ікони в золотих і срібних оправах, посуд та інші речі. І
здогадалися слуги, що вона відкрила таємну скарбницю батька. Вчителювала вона
по селах району до 1923 року. Потім виїхала до Одеси, куди й вивезла всі
батьківські скарби. Онучка її Олена Ерділлі стала видатною піаністкою. В
підвалах Братської ЗОШ І-ІІІ ступенів є багато, видовбаних у скелях печер.
Можливо в якійсь і залишилися скарби сім'ї Живковича?
Легенда «Як козак
дубом став»
Було це давно. Перейшов офіцер Живкович із своїми сербами на
бік росіян, кинувши турецьку армію. Катерина дала за це йому володіння і землю
навколо Братського. Ну а жінка його в турків зосталася. Вирішив пан оженитися
знову в Братському. Дворянок він не розшукував, а хотів узяти молоду і красиву
дівчину, навіть з простої сім'ї. Сподобалась йому дочка садівника. Почав її
сватати. Батько тієї дівчини зрадів: Іди – каже, - панною станеш. А та дівчина
кохала козака з Кам'януватки. От на дівич-вечір приїхав козак та й викликав
дівчину на берег Мертвоводу. Вона і сватів кинула, побігла. Аж хтось доніс
панові, мовляв, подалася. Живкович зібрав своїх слуг, кинулися вони до берега,
та й оточили козака. Накинулися на юнака, а той був добрим воїном, як ухопив шаблю,
так всі боки від нього. Він прикриває дівчину, відбивається, тисне гайдуків. Бачить пан: не можуть підступитися слуги до
козака, втече з дівчиною. Вихопив поміщик пістоль і вистрілив закоханому прямо
в серце. Похитнувся той, вражений на смерть. Та не впав. Ноги його вросли в
землю і стали корінням, а сам він – дубом. Розкинув руки – гілля, затуляє собою
кохану, хоч уже й не людиною, а могутнім деревом став. Завмерли всі від жаху й
подиву. А дівчина кинулася у Мертвовід і втопилася. З того часу, кажуть, хто
там купався – пірнав назад не виринав. Русалкою стала та дівчина і хапала їх
під водою. А в ніч, коли втопилася, щороку виходить і голосить під дубом. І
горе тому чоловікові, що з'явиться поблизу. Ухопить вона його – і в воду!
Останнім часом русалка ніби зникла. А дуб досі там стоїть над річкою, край
парку.
|
