Після російсько-турецької війни 1787-1791 років козацьке село Братське і землі навколо нього було подароване генералу Іллі Михайловичу Живковичу.  Після одруження пан Живкович почав будувати палац (зараз це приміщення Братської СШ №2). Цей будинок - пам'ятник архітектури кінця ХУІІІ ст. – початку ХІХ ст. Під час громадянської війни тут розміщувався штаб ІІІ Братського полку. В 20-30 роках працювала сільгоспшкола. В 1933 р. був відкритий педтехнікум. В березні-квітні 1944р., після визволення Братського від німецько-фашистських загарбників, в будинку розміщувався евакошпиталь. Сюди звозили поранених бійців, які визволяли Братське та частину Арбузинського району. Тут від тяжких ран помер Герой Радянського Союзу М. Фархутдінов. Восени 1944р. знову почало працювати педучилище. В 1954 році воно було переведено в м. Новий Буг. В 1957 р. була відкрита Братська СШ №2, першим директором якої був А. Я. Марченко.

Парк Живковича – цікава його історія

Мрія Живковичів здійснилася і в створенні прекрасного дубового парку біля річки Мертвовід. Гайок з кремезних  дубів, що кучерявилися під скелястим схилом, видно, надихнув пана на думку посадити цей парк. Для цього він випросив у графа Потоцького і привіз у Братське з Умані професійного садівника, пана Зарембу, що в свій час створив прекрасний Софіївський парк. Заремба так спланував алеї парку, що в центрі вони утворили гігантську літеру «Ж». В парку був літній Зелений театр, бесідки, майдан для літніх балів з місцем для оркестру, човнова пристань, пляж. Було чимало лав. Алеї посипалися жовтим піском. Біля парку чудовий стадіон «Юність».

Легенди про Мертвовід

Мертвовід – назва річки надзвичайно давня. Ще грецький історик Геродот майже дві з половиною тисячі років тому писав: «Між скіфами і галичанами протікає річка Крініпікрос». У перекладів з грецької мови слово «кріс» означає «вода», а слово «пік рос» - нежива, непридатна. Легенда розповідає, що перші подорожні, що напилися води з Мертвоводу, повмирали… Отож, назва нашої річки застерігає, щоб і ми воду з неї не пили. А ще відомо, що річку назвали так тому, що біля її витоку знаходяться кургани – могили скіфських царів. Інша версія назви річки походить від часів козацької доби. Кораблі із татарами, які йшли річкою, козаки закидали камінням. Вода в річці була червоною від крові мертвих ворогів. Ще одна  легенда говорить, що в селі Висока Гора жила закохана пара. Під час битви з ворогом чоловіка вбили. Жінка попросила поховати його на місці смерті, біля річки. Сама ж довго плакала на його могилі. Сльози її лилися і лилися. Від горя жінка вмерла поруч з коханим. Отож назва річки походить від «мертвої сльози», «мертва вода». В У ст. до н.е. причорноморські степи відвідав грецький історик Геродот і написав у своїй книзі, що в чотирьох днях плавання від Ольвії до Гіпанісу (Південного Бугу) в нього впадає річка Крініпікрос. В перекладі з старогрецької мови «крініс» - вода, а «пік рос» - мертва. Отже, наша річка ще 2,5 тисячі років тому називалася Мертвоводом.

Легенда «Скарб Живковича»

Це було до революції 1917 року. Пан Живкович відіслав своїх слуг, а привіз німців. Цілий тиждень були вони в панському маєтку. Що вони робили там, чим займалися? Ніхто не знає. Коли слуги повернулися, то звернули увагу на купу гранітного щебеню. Почали думати: щоб це значило? Вирішили, що пан викликав німців для того, щоб ті зробили таємну скарбницю (вирубали кімнату в граніті). А у пана зникло багато золота. Згодом він помер. Залишилася в нього донька Олена Іллівна Живкович-Ерділлі (прізвище німецького барона). Одного разу і вона вчинила як її батько: відправила слуг з маєтку, а сама сказала, що поїде в гості. Але з того часу зникли килими, ікони в золотих і срібних оправах, посуд та інші речі. І здогадалися слуги, що вона відкрила таємну скарбницю батька. Вчителювала вона по селах району до 1923 року. Потім виїхала до Одеси, куди й вивезла всі батьківські скарби. Онучка її Олена Ерділлі стала видатною піаністкою. В підвалах Братської ЗОШ І-ІІІ ступенів є багато, видовбаних у скелях печер. Можливо в якійсь і залишилися скарби сім'ї Живковича?

Легенда «Як козак дубом став»

Було це давно. Перейшов офіцер Живкович із своїми сербами на бік росіян, кинувши турецьку армію. Катерина дала за це йому володіння і землю навколо Братського. Ну а жінка його в турків зосталася. Вирішив пан оженитися знову в Братському. Дворянок він не розшукував, а хотів узяти молоду і красиву дівчину, навіть з простої сім'ї. Сподобалась йому дочка садівника. Почав її сватати. Батько тієї дівчини зрадів: Іди – каже, - панною станеш. А та дівчина кохала козака з Кам'януватки. От на дівич-вечір приїхав козак та й викликав дівчину на берег Мертвоводу. Вона і сватів кинула, побігла. Аж хтось доніс панові, мовляв, подалася. Живкович зібрав своїх слуг, кинулися вони до берега, та й оточили козака. Накинулися на юнака, а той був добрим воїном, як ухопив шаблю, так всі боки від нього. Він прикриває дівчину, відбивається, тисне гайдуків.     Бачить пан: не можуть підступитися слуги до козака, втече з дівчиною. Вихопив поміщик пістоль і вистрілив закоханому прямо в серце. Похитнувся той, вражений на смерть. Та не впав. Ноги його вросли в землю і стали корінням, а сам він – дубом. Розкинув руки – гілля, затуляє собою кохану, хоч уже й не людиною, а могутнім деревом став. Завмерли всі від жаху й подиву. А дівчина кинулася у Мертвовід і втопилася. З того часу, кажуть, хто там купався – пірнав назад не виринав. Русалкою стала та дівчина і хапала їх під водою. А в ніч, коли втопилася, щороку виходить і голосить під дубом. І горе тому чоловікові, що з'явиться поблизу. Ухопить вона його – і в воду! Останнім часом русалка ніби зникла. А дуб досі там стоїть над річкою, край парку.